IНТЕРВ'Ю СТАТТI КОЛОНКИ САМООСВІТА КОНТАКТИ
MEGA



Якість продукту – запорука успіху

Кожна людина мріє про затишок в оселі та охайний вигляд двору біля неї. Але сьогодні буває нелегко визначитися із запропонованими послугами та товарами, їх ціною і якістю. Професійними підказками та історією свого успіху з журналом «МЕГА» поділився Володимир Козира – директор ТОВ «ГАРАНТПЛЮСБУД».



ОЛЕКСАНДР КУЗИК, ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР « ELECTROLUX»:

«Власним виробництвом підтверджуємо, що Україна здатна виробляти якісні технологічні продукти».

Понад 40% пральних машин, вироблених на заводі в Івано-Франківську, компанія сьогодні реалізовує в Україні. 35% івано-франківської техніки йде в Польщу, Чехію і Угорщину, та близько 5% – у Францію, Італію і країни Скандинавії. Про якість та досягнення Івано-Франківського заводу «Electrolux» розповідає генеральний директор Олександр Кузик.

Олександр Грабовський, засновник бренду «Star face family»:

«Розвиток  галузі моди і фешн-індустрії області це напрямок нашої роботи».

ОЛЕКСАНДР КУЗИК, генеральний директор « Electrolux»:

«Власним виробництвом підтверджуємо, що Україна здатна виробляти якісні технологічні продукти».

Понад 40% пральних машин, вироблених на заводі в Івано-Франківську, компанія сьогодні реалізовує в Україні. 35% івано-франківської техніки йде в Польщу, Чехію і Угорщину, та близько 5% – у Францію, Італію і країни Скандинавії. Про якість та досягнення Івано-Франківського заводу «Electrolux» розповідає генеральний директор Олександр Кузик.

У горах, як удома. Нерухомість у Карпатах. Тенденції будівельного ринку.

Все більше українців замість життя в мегаполісі надають перевагу спокійним та затишним містечкам. Серед тих, хто пропонує сучасне комфортне житло в курортному куточку і девелоперська компанія «ПОЛЯРИС». Їхній житловий комплекс під назвою «Крайобраз» розташований у карпатському містечку Яремче.  Про тенденції в нерухомості, попит на будівельному ринку, привабливість та переваги житла в кліматичному курорті Прикарпаття розповіла СEO компанії Оксана Ціхоцька.



50 відтінків малого бізнесу

Що таке справжній малий бізнес по-європейськи, я дізнався після того, як разом з інвесторами побудував завод.

Так, вам не почулось – коли побудував завод. Я ним дуже гордився, бо все зробили з нуля і було на що подивитися. В Україні це вважалося великим підприємством, бо оборот сягав 30 млн доларів. Однак зустрівшись з австрійськими партнерами, довідався, що маючи штат близько 30 осіб, їх оборот сягає 40 млн євро на рік. До слова, вони отримували серйозну підтримку від держави як мале підприємство.

І справді, за стандартами Єврокомісії до SME (small and medium enterprise, або малі і середні підприємства) відносять компанії з кількістю працюючих до 250 осіб і оборотом до 50 млн євро. Тому за цією класифікацією мій гордий великий бізнес насправді був SME.

На такі роздуми наштовхнуло недавно прочитане інтерв’ю екс-міністра економіки Павла Шеремети. У ньому він журився, що Україні треба більше малих підприємств і пояснював - на вулиці, де журналіст брав у нього інтерв’ю, мало кафешок, хімчисток і продуктових магазинів. У Європі на такій же вуличці їх було б на порядок більше, писав він.

Тут ми повертаємось до відвічного питання «курка чи яйце». На моє переконання, велика кількість кафе і перукарень – це не суть, а лише зовнішня ілюстрація того, як живеться бізнесу. Це - наслідок діяльності технологічних підприємств, які, виплачуючи великі зарплати, творять високий споживацький попит. Окремо потрібно говорити про світові туристичні центри, де інфраструктура послуг спрямована на експортного споживача, тобто туриста. Але зараз не про це. У цій статті хочу підняти питання, що вважати малим бізнесом в Україні.

ФОП чи не ФОП
Традиційно повелось, що у нас до таких відносять фізосіб-підприємців. Можливо, висловлю неполярну річ, але уподібнювати українські ФОПи до європейських SME – абсолютно хибно. Але саме цим займаються часто урядовці, коли їм потрібно показати, що бізнес клімат у нас налагоджений, стверджуючи, що кількість SME у нас і в розвинутих країнах Європи приблизно однакова. Це зовсім не так.

З однієї сторони, наші ФОПи - часто це самозайняті базарні торгівці чи фейкові інструменти великих компаній для ухилення від сплати податків.З іншого боку - це підприємець, який не здатен згенерувати дохід, який дозволить заплатити 500 гривень місячного податку. Тому таку діяльність не можна вважати бізнесом. Це скоріше самозайнятість у кризовій ситуації. На практиці на одного такого підприємця припадає до 10 тисяч гривень виручки (не зарплати) на місяць - це навіть не 500 доларів. Європейський рівень SME за оборотом на одну особу в 100 і більше разів перевищує те, що ми називаємо середнім бізнесом в Україні.

На Заході ще зі школи майбутній бізнесмен розуміє, що ринок глобальний. Якщо не конкуруєш на зовнішньому ринку чи на внутрішньому як частині глобального, ти приречений. Відповідно у тебе має бути глобальний продукт. У нас же до цього часу у багатьох підприємців існує сприйняття, що бізнес спрямований на внутрішній ринок, як от згадувані Павлом Шереметою кафе і перукарні.

Туристичні генератори
Уявляю хвилю обурення, мовляв, у Львові кав’ярні - це генератори розвитку. Згоден, але, щоб було багато кав’ярень, потрібно, щоб місто мало туристичний характер і залучало велику кількість приїжджих. Або – повертаємося до «курки і яйця» - населення має високий рівень доходів у інших сферах, наприклад фінансовій, ІТ або індустріальному виробництві. І ті підприємства переважно малі та середні (за європейськими стандартами – до 250 осіб і до 50 млн обороту).

У моєму рідному Дніпрі та багатьох подібних містах туристичні послуги ніколи не стануть переважаючим потенціалом, хоча ми прагнемо досягнути 1 млн туристів на рік вже через 5 років.

Стратегічно кафе - це не «обличчя» малого бізнесу. Що вони дають з точки зору світового розподілу праці? Високу прибутковість? Можливість масштабування і кратного зростання? Експортну експансію і захоплення чужих ринків? Розвиток високих технологій? Ні, ні і ні. Конкуренція є глобальною, і бізнес має бути глобально конкурентним. Починаючи з туризму, країна прагне переходу до високих технологій. Наприклад, в Таїланді. Зворотний рух, як у Греції, до моноекономіки, призводить до колапсу.

Я жодним чином не проти розвитку індустрії туризму, більше того, на фоні загального технологічного розвитку, комфорт, який створює цей сектор для людей, сприяє додатковому поштовху до розвитку бізнесу в високомаржинальних сферах. Візміть ІТшників – вони люблять лишатися не тільки у містах з гарною інноваційною інфраструктурою, але і з великою кількістю розважальних сервісів.

До того ж підприємцям самим вирішувати, чим займатись, а цей бізнес часто є досить успішним. Але у бідній країні з промисловістю, що самознищується, і з новою економікою, що не має підстав виникнути, варто нарікати не на дефіцит кафе і ресторанів, а стимулювати розвиток інноваційного бізнесу. У Мюнхені, де я бував, перукарні тримають емігранти з Туреччини, німцями віддається те, що не генерує доданої вартості. І турки мріють вирватися з цього бізнесу та зайнятися чимось іншим. Чи хочемо ми бути такими? За матеріалами dniprograd.










ПОШУК ПО ДАТІ