IНТЕРВ'Ю СТАТТI КОЛОНКИ САМООСВІТА КОНТАКТИ



МАУ. Під крилом мрії. Підсумки 2017 року
"За результатами першого кварталу 2017 року аеропорти України значно наростили пасажиропотік. Не винятком є і міжнародний аеропорт «Івано-Франківськ». Як відомо, у травні 2010 року аеропорт був переданий у концесію ТОВ «Скорзонера», що на мою думку дозволило йому пережити важкі часи та зберегти статус міжнародного. Наявність в ІваноФранківську робочого аеропорту, який в подальшому буде тільки розвиватися має велике значення, Івано-Франківськ – місто значних туристичних можливостей, а повітряні ворота, роблять його відкритим для всього світу. Також аеропорт з міжнародним сполученням сприяє залученню іноземних інвесторів, що також відіграє важливу роль для розвитку регіону в цілому" - Денис Лукачович, регіональний менеджер Департаменту з продажу в Україні авіакомпанії МАУ.
МАГІЧНА ГУЦУЛЯНДІЯ

Про вплив світових трендів на створення нових туристичних продуктів Яремчанщини розповідає керівник групи компаній туристичного сервісу «100 стежин» Сергій ВОЛОШИН.

Івано-Франківськ – місто для бізнесу. Рейтинги та досягнення міста

Для кожної людини рідне місто, в якому ми народилися,  працюємо, у якому проходить наше життя, – найкращеВ даний час у Івано-Франківську проживає понад чверть мільйона мешканців. У сьогоднішньому глобалізованому світі час не стоїть на місці, тому, яким же є місто Франкове порівняно з іншими обласними центрами України, чи йде воно в ногу з часом, чи не загубилося на периферії суспільного розвитку і яким може стати завтра? Ми маємо слушну нагоду поспілкуватися з Оленою Блінніковою, очільником Головного управління статистики в Івано-Франківській області, установи, яка володіє багатогранною інформацією щодо показників розвитку економіки та соціальної сфери як  регіону, його територіальних складових, так і країни в цілому. Олена Бліннікова є постійним членом робочої групи облдержадміністрації з підготовки програми соціально-економічного та культурного розвитку областіщо визначає наш подальший поступ вперед, а це і підвищення рівня та якості життя населення, конкурентоспроможності сфери виробництва та послуг, ефективності управління життєдіяльністю. 

НАША АМБІЦІЯ - ФОРМУВАТИ МАЙБУТНЄ

«Молоді люди ідуть звідси, і якщо ми не придумаємо якісь стримуючі фактори і не запропонуємо їм, як реалізувати себе на місці, то будемо ще більше відставати в розвитку від інших міст» - Юрій ФИЛЮК, підприємець-ресторатор, керівник компанії «23 ресторани», співзасновник платформи «Тепле Місто» про нові проекти на міжнародному рівні та перспективи Івано-Франківська.

ЛІДЕР УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ: «КАРПАТСМОЛИ»

В м. Калуші на Івано-Франківщині є сучасне високотехнологічне підприємство «КАРПАТСМОЛИ», яке спеціалізується на виготовленні карбамідо-формальдегідних та меламінових смол, що «в’яжуть» плити типу OSB, деревостружкові, деревоволокнисті плити й фанеру різної щільності, які ми використовуємо як у меблевій промисловості, так і у широкому спектрі внутрішніх та зовнішніх робіт під час ремонту.

Чому прийшов час зняти мораторій на продаж землі?

Земля в Україні монополізована ста найбільшими агрокомпаніями – вони орендують майже сім мільйонів гектарів.

Уявіть світ, де сім мільйонів людей – невидимки. Ми ходимо повз них, але не бачимо ані їхніх проблем, ані порушення їхніх прав.

А ще уявіть світ, де не існує українського села. Де ніхто не сміє називатися фермером, де ніхто не тримає ніяку корівку, щоб випити зранку свіжого молока. Де ніхто не зацікавлений у розвитку сільського господарства, збільшенні його ефективності та підвищенні доданої вартості аграрного виробництва.

На перший погляд, обидва варіанти світів здаються не надто привабливими. Втім, перший достеменно відтворює дійсність – в Україні сім мільйонів ошуканих селян, сім мільйонів власників земельних паїв, що волею мораторію не можуть твердо стояти на своїй землі, по-справжньому розпоряджатися власністю: ні обміняти, ні подарувати, ні продати ділянки законних методів не існує.

Непорушність мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення залишає землевласника зі своїм паєм наодинці та дає дві альтернативи – обробляти або здавати в оренду. І якщо умовний шістдесятирічний селянин Петро (а середньостатистичний вік власника земельного паю 57 років, за дослідженням проекту USAID «АгроІнвест») вже не може дати собі раду з обробітком землі, то вихід залишається один – здавати ділянку в оренду. Розмови із власниками земель неодмінно приводять до фрази: «Не було кому здавати, моя земля гуляла скільки-то год» або навіть до розпачливого «Приїдьте й подивіться, яка тут страшна пустка».

Другий світ справді трохи антиутопічний, проте описує реальність, яку ми можемо мати, якщо не розвиватимемо агросферу правильно та не створимо такі умови, в яких аграрні підприємства, в першу чергу малі та середні, зможуть стати власниками ресурсу та інвестувати в його продуктивність. Зміна парадигми ведення агробізнесу з отримання короткострокової вигоди за рахунок вирощування високомаржинальних культур на довгострокове планування діяльності дозволить забезпечити збереження родючості унікального українського чорнозему та підвищити ефективність виробництва. На даний момент агросектор складається із понад п’ятдесяти тисяч підприємств, проте структура викривлена й монополізована ста найбільшими компаніями – вони орендують майже сім мільйонів гектарів, тобто 20% від площі земельного фонду в приватній власності.

Відсутність ринку занижує і до того низькі орендні ставки. Якщо говорити мовою цифр, експерти EasyBusiness вважають, що власники недоотримують мінімум 25% доходу щорічно (детальніше – в аналітичному звіті). Модель розширення земельного банку за рахунок низьких орендних ставок тільки поглиблює проблеми, а не вирішує їх. Тож ми давно прийшли до точки, де залишити все, як є, неможливо. Існування мораторію мало бути тимчасовим, проте розтягнулося на п’ятнадцять років. І, здається, працює деяким агрохолдингам на руку – замість того, щоб орендувати землю за реальними цінами або ж готувати грошові активи для купівлі земельних, вони витискають із ситуації все можливе та разом із політичними силами підігрівають міфологізацію земельного питання: «Не продавайте рідну землю! Не продавайте душу народу!».

Ще рік чи два тому, коли ми починали говорити про скасування мораторію, нас ніхто і слухати не хотів. Коли ми спілкувалися із власниками земельних паїв (а їх було понад півтисячі), з’ясували, що деякі з них справді вірять у міфи – як, мовляв, можна дозволити продавати (тобто «дерибанити») землі українського народу, це ж ніби продати дияволові душу.

Проте тепер маємо сильних союзників, ними є, передовсім, ті власники, які активно беруть участь у відстоюванні порушених прав і встановленні економічної справедливості, а також громадські організації, що доєдналися до експертного обговорення сценаріїв лібералізації ринку землі.

І зовсім недавно до нас приєдналися ті, до кого ми впродовж усієї нашої діяльності намагалися достукатися, – депутати. Сорок сім із них підписали подання в Конституційний Суд України і підтримують вимогу скасувати мораторій без Верховної Ради. Тим самим вони доповнюють нашу комунікацію справ пайовиків у Європейському суді із прав людини. Ми закликаємо інших парламентарів і представників громадянського суспільства не толерувати порушення конституційних прав.

Накладати мораторії, певно, дуже просто. Складно – простежити, як вони впливатимуть на всі аспекти життя простих людей. Сподіваємося, наше комплексне реагування нарешті зробить проблему видимою, а сім мільйонів ошуканих вже не будуть невидимками і твердо стоятимуть на власній землі.

Пише nv.ua.










ПОШУК ПО ДАТІ