IНТЕРВ'Ю СТАТТI ЕКСПЕРТИ ПОДІЇ ДЛЯ БІЗНЕСУ КОНТАКТИ
MEGA

МАУ. Під крилом мрії. Підсумки 2017 року
"За результатами першого кварталу 2017 року аеропорти України значно наростили пасажиропотік. Не винятком є і міжнародний аеропорт «Івано-Франківськ». Як відомо, у травні 2010 року аеропорт був переданий у концесію ТОВ «Скорзонера», що на мою думку дозволило йому пережити важкі часи та зберегти статус міжнародного. Наявність в ІваноФранківську робочого аеропорту, який в подальшому буде тільки розвиватися має велике значення, Івано-Франківськ – місто значних туристичних можливостей, а повітряні ворота, роблять його відкритим для всього світу. Також аеропорт з міжнародним сполученням сприяє залученню іноземних інвесторів, що також відіграє важливу роль для розвитку регіону в цілому" - Денис Лукачович, регіональний менеджер Департаменту з продажу в Україні авіакомпанії МАУ.
МАГІЧНА ГУЦУЛЯНДІЯ

Про вплив світових трендів на створення нових туристичних продуктів Яремчанщини розповідає керівник групи компаній туристичного сервісу «100 стежин» Сергій ВОЛОШИН.

Івано-Франківськ – місто для бізнесу. Рейтинги та досягнення міста

Для кожної людини рідне місто, в якому ми народилися,  працюємо, у якому проходить наше життя, – найкращеВ даний час у Івано-Франківську проживає понад чверть мільйона мешканців. У сьогоднішньому глобалізованому світі час не стоїть на місці, тому, яким же є місто Франкове порівняно з іншими обласними центрами України, чи йде воно в ногу з часом, чи не загубилося на периферії суспільного розвитку і яким може стати завтра? Ми маємо слушну нагоду поспілкуватися з Оленою Блінніковою, очільником Головного управління статистики в Івано-Франківській області, установи, яка володіє багатогранною інформацією щодо показників розвитку економіки та соціальної сфери як  регіону, його територіальних складових, так і країни в цілому. Олена Бліннікова є постійним членом робочої групи облдержадміністрації з підготовки програми соціально-економічного та культурного розвитку областіщо визначає наш подальший поступ вперед, а це і підвищення рівня та якості життя населення, конкурентоспроможності сфери виробництва та послуг, ефективності управління життєдіяльністю. 

НАША АМБІЦІЯ - ФОРМУВАТИ МАЙБУТНЄ

«Молоді люди ідуть звідси, і якщо ми не придумаємо якісь стримуючі фактори і не запропонуємо їм, як реалізувати себе на місці, то будемо ще більше відставати в розвитку від інших міст» - Юрій ФИЛЮК, підприємець-ресторатор, керівник компанії «23 ресторани», співзасновник платформи «Тепле Місто» про нові проекти на міжнародному рівні та перспективи Івано-Франківська.

ЛІДЕР УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ: «КАРПАТСМОЛИ»

В м. Калуші на Івано-Франківщині є сучасне високотехнологічне підприємство «КАРПАТСМОЛИ», яке спеціалізується на виготовленні карбамідо-формальдегідних та меламінових смол, що «в’яжуть» плити типу OSB, деревостружкові, деревоволокнисті плити й фанеру різної щільності, які ми використовуємо як у меблевій промисловості, так і у широкому спектрі внутрішніх та зовнішніх робіт під час ремонту.

ЖИТТЯ - ТЕАТР

ЖИТТЯ - ТЕАТР

Десять років тому директор Івано-Франківського музично-драматичного театру Ростислав Держипільський прийшов працювати як кризис-менеджер зі стратегічним завданням – відродити театр на Прикарпатті. Він перевершив усі очікування. Сьогодні наш обласний академічний театр створює нові тенденції у мистецькому сценічному середовищі всієї України. Актори та вистави завоювали любов мільйонів глядачів з України та Європи. Рівень театральних робіт відзначений численними нагородами театральних критиків державного рівня. Ростислав Держипільський розповів нам, у чому секрет його успіху і як культура впливає на економічний розвиток регіону.

Останні роки Івано-Франківщина за такими економічними показниками, як залучення інвестицій, сприятливий бізнес-клімат чи будівництво, займає лідерські позиції серед інших областей України. А яким є становище регіону у галузі розвитку культури?

Ні для кого не новина, що Івано-Франківськ нині є одним і з найпотужніших міст у сфері бізнесу. Але, мабуть, однією з його найбільших родзинок, яскравих рис є культура, бо всі знаємо, які талановиті у нас митці,зокрема письменники.Ті ж Андрухович та Прохасько,інших не буду перераховувати: всіх-бо дуже багато. Вони лідери в українській та європейській літературі, бо видаються за кордоном, отримують міжнародні премії. Це стосується і музики, і художнього мистецтва,звичайно, така ж тенденція і в театрі. Я вважаю, що в Івано-Франківську культура на дуже високу рівні. До речі, і в кіномистецтві теж: той же Роман Луцький – це наш учень, актор, якого в Україні назвали відкриттям року. Він знявся в усім відомій «Сторожові заставі» і зараз працює ще над кількома проектами. У всіх галузях Прикарпаття є культурною столицею. І фестивалі, які в нас відбуваються, теж підтвердження цьому. Це і «Карпатський простір», і  «Порто Франко», у якому ми безпосередньо беремо участь. Останнійстав відомим далеко за межами області та України.

Вважаю,  що культура є сильною стороною міста.Вона розвивається якимось хвилеподібним рухом.Зійшлися якісь чинники – і вдалося яскраво засвітити цю  культурну сферу,  адже такі мультидисциплінарні фестивалі, як «Порто Франко», збурюють процес, провокують простір ілюдей. Таким чином, люди стають іншими, і від цього стаються різні вибухи. Бо фішка такихмультидисциплінарних фестивалів не тільки у музиці і театрі. А коли в один час перетинаютьсярізні сфери: театр, музика, література – на їх стику і відбуваються якісь геніальні події.

Наскільки ці фестивалі є фінансово прибутковими такомерційно вигідними для організаторів?

Культура і театр завжди існували за рахунок державних дотацій або за меценатські кошти. Є фестивалі, які фінансує держава, а що стосується нашого«Порто Франко», то в 2017 році не було залучено жодних державних ресурсів, усе відбулося завдяки коштам меценатів і благодійних фондів. Це такий подарунок місту. Якщо ми можемо заробити за квитки від тих же вистав,  то події,  які відбуваються на вулиці, можна зробити платними, вони будуть популярними, і охочих купити квитки на них буде достатньо. Ми зробили платний вхід до палацу Потоцьких, бо багато вклали не запланованих бюджетом коштів, щоб ту територію облагородити і зробити її цікавою. Квитки  продавалися, і виявилося, що вони мали дуже велику популярність.

Я думаю, що фестивалі можна зробити і бізнесовим проектом. Зараз вонисприймаються як подарунок місту й гостям. Той контент, якийми привозимо і показуємо глядачам, – це кращі зразки світового рівня. Тому до нас приїжджає багато туристів і з інших міст та країн.

Що потрібно зробити, щоб проект став комерційно вигідним?Потрібно поставити собі таке завдання – створювати комерційно вигідні проекти.  І правильно працювати з менеджментом. Можливо, ми до цього з часом  ідійдемо.

У суспільстві існує думка, що поєднати творчість і бізнес не можливо і «художник має бути голодним»…

Я з цим незгідний.  Знаю, що є така думка,але я цю фразу трактую по-іншому: художник не повинен бути в зоні комфорту, бо для чого тоді щось творити?  Творчість – це інший процес, це збурення свого внутрішнього світу,  фантазії івміння бачити речі під іншим кутом, ніж це бачать пересічні люди. І це пошук завжди.  Але коли людина вже сита й у неї все є, то нічого нового вона і не буде придумувати.Проте я невважаю, що «художник має бути голодним», це трішки нав’язана нам радянська ідеологія. Бо, для прикладу, на Заході актори чи музиканти  є успішними і надзвичайно забезпеченими людьми. Так має бути. Бо талант –це Богом даний дар, і вони за свою роботу повинні мати дивіденди.

Держава зараз вкладає мільйони гривень  урозвиток українського кінематографу. А яка державна стратегія передбачена для театру на 2018 рік?

Дякувати Богу,зараз виділяються великі кошти на розвиток кінематографу, бо кіно – це теж зброя. На жаль, немає такої стратегії щодо театру, але не можу сказати, що нам щось недофінансовують; те, що можна  дати, нам дають. Колись нам оплачували гастрольні поїздки і постановки. Але ми  заробляємотеж, то фактично утримуємо приміщення, поточнийремонт і т. д. здійснюємо за свої кошти. Держава нам дає зарплати та енергоносії.

Відомі вітчизняні кінокомпанії надзвичайно зацікавлені у виробництві фільмів на Прикарпатті. Чиспівпрацюєте  Ви з нимиів яких напрямках?

Якоїсь такої співпраці немає, але до нас приїжджають кастинг-менеджериі проводять відбір. Якщо їм підходять наші актори, вони залучають їх до різних проектів, до зйомок у кіно. Такі актори дають нам віддачу, адже створюють  рекламу драмтеатру: вонистають зірками, і на них ідуть дивитись більше глядачів. Це така комерційна складова, і я як керівник у цьому зацікавлений.

Зараз основна проблема роботодавців – це брак кадрів. У вас з цим теж проблеми? Вистачає акторів?

Що стосується творчого складу, то навпаки – ми зараз на високу рівні. Театрознавці і критики стверджують, що це один з найкращих в Україні театрів.

 Той рівень, який є, навпаки приваблює людей. Нещодавно на конкурс, щоб потрапити в наш театр, приїхали випускники й актори з усієї України: зі Львова, Києва, Харкова та Дніпропетровська. Тому, дякувати Богові, кадрового голоду внас немає. Я не можу сказати, що внас малі заробітні плати, але якщо театр отримає звання національного, то вони будуть ще більшими. Найвизначніші наші  проекти – це вистави «Солодка Даруся»  й «Оскар і Рожева Пані».

Ми в Києві «Солодку Дарусю» шість разів ставили. Квитки розпродалися за дві години протягом двох днів. Минулого року відбулося  9 прем’єр.  Ми маємо багато переваг, щоб театр отримав статус національного. Для області це великий плюс. Сподіваюсь, цього року процес розпочнеться.

Всі наші проекти йвистави є зараз надзвичайно цікавими й сучасними.

Виставою «Оскар іРожева Пані» з Ірмою Вітовською ми виграли гранд фонду «Відродження»: нам дали кошти на постановку та гастролі багатьма  містами. А потім ми почали вже самі їздити. Це, власне, той випадок, коли якісний театральний продукт може стати і комерційним. Ми з цим проектом дуже часто гастролюємо в Києві,там грали щомісяця і зараз граємо. Були майже у всіх містах України, а в Харкові навіть тричі. Проект є окупним,  але ми збираємо гроші для паліативної допомоги невиліковно хворим дітям. Зараз вже маємобільше мільйона благодійних коштів. Це продукт, якісний з точки зору театрального мистецтва, став ще й благодійним, тому ми  отримали звання«Подія року» (за версією газети «Дзеркало тижня»)і «Київську пектораль».  Ми стали головною благодійною  культурною акцією  року в проекті «Благодійна Україна».

Як ви оцінюєте стан української кіноіндустрії?

Зараз випускається багатонових фільмів, і це хороша тенденція.  Можна про них сперечатися, що якісь кращі, а якісь гірші, але це справдічудовий ріст. Я написав пост про стрічку «Сторожова застава»: це перший український  фільм, до якого в мене не було жодних застережень, настільки він класний, стильний і сучасний, з чудовою акторською роботою. Патріотичний, наш, український, і, що важливо, якісний. Виявляється, у нас чудові режисери й актори. Колись запрошували тільки російських зірок, бо говорили, що у нас немає з кого вибирати. Я думаю, що через два роки взагалі буде великий сплеск і бум українського кіно.

Ви плануєтезніматися в кіно чи повертатися в Київ?

 Ні. Я був актором, знявся у фільмі «Жива» і сказав стоп. А взявся за цю роль, бо сама тема була цікавою, ну і графік зйомок виявився підходящим.Якщо з’явиться ще якась пропозиція,яка має бути моя і не може бути не моя, тоді так… Але свідомо я не шукаю цього. Бо розумію, що цим треба займатися. До нас приїжджала кастинг-директор Алла Самойленко, яка була особистим менеджером Романа Луцького. Вона тригодинну лекція читала, яким чином треба просувати себе в кіно. Надзвичайно цікаво, бо це теж робота – як себе поводити і з якого боку показати, щоб стати поміченим. Для  прикладу, для Романа Луцького усе не випадково. Він працював,  їздив на кіностудії, кастинги, цілеспрямовано займався, йшов до того, що він, дякувати Богу, зараз має. А це робота!Мене і моїх акторів запрошували і запрошують. Я думав над цим насправді, бо пропозиції є, і вони досить актуальні.

Проте уже багато потрачено сил, і ми можемо тут робити театральну столицю України. Цього року буде 10 років, як я очолюю театр, а прийшов я як кризовий менеджер, бо стан у театрі був надзвичайно важким. Вже потім почали ставити вистави, і поєдналася вмене йадміністративна діяльність, і  творча. Зараз сформований колектив. Ми так багато працювали і створювали цю команду, і її треба далі просувати, а не залишати. У Києві можна розчинитися, атут сконцентровано. Ми задаємо моду  українському театральному процесу.

П’єси Івано-франківського драмтеатру уже давно завоювали любов глядачів Прикарпаття та всієї України,відомі далеко за межами держави.Актори теж у числі найкращих в Україні. У чому секрет успіху?

Принцип«10% таланту,  90% праці» стосується й акторської професії, бо це теж важка праця. Плюс везіння: бути у потрібний момент у потрібному місці. Ще важливо, до якого педагога потрапив актор-початківець: це школа на все життя. Потім іде співпраця з режисерами, які формують актора як професіонала. А далі – робота. Не зациклюватися на якомусь одному амплуа і розуміти, що успішна роль – це тільки чергова сходинка. За щоя люблю цю професію? За те, що кожного разу, вийшовши на сцену, потрібно доводити свій професіоналізм, талант. Бо капітал актора – це зовнішність, мовний апарат, багато значить і вокал. Звичайно, це правильна психофізика, інтелект.Багато є талановитих акторів, але мало стають особистостями. А щоб добитися успіху, треба багато читати, слухати різну музику, розуміти живопис і, звичайно, стежити за світовими тенденціями фільмів, дивитися вистави різних режисерів.

Ось уже 10 років, як Ви обіймаєте посаду директора та художнього керівника драмтеатру. Ви прийшли як антикризовий менеджер,  і завдання перед Вами ставилися дуже високі. Що було найважче у Вашій роботі на початку і за увесь цей час ?

Достатньо важким було те, що на керівну посаду я прийшов, уже працюючи у колективі. Це одночасно було іважко, і легко – дві сторони медалі.

У театр я прийшов пацаном, актором, і для старшого покоління було важко: «Як це так? Оцей пацан Ростик зараз буде нами керувати? Хіба він може щось краще придумати, ніж ми, які купу років пропрацювали в цьому колективі?»

Переламати цей стереотип було достатньо складно. З іншого боку, я знав усе в цьому залі. Я прийшов з самих низів. Я знав усі цехи, закулісся і таке інше. Я прийшов як директор-адміністратор, і потрібно було вникнути у всю бухгалтерію,юриспруденцію, господарку. Бо на той час відбувалася реконструкція театру. Але мені було завжди цікаво вчитися, і я в це вникав. Перші півроку я викликав бухгалтера і просив розписати кожну копійку. У мене в голові був увесь бюджет, весь обіг коштів.  Тепер уже сформована команда, я їй довіряю. До слова, у насблизько 200 працівників.

Найголовніший пункт будь-якого керівника – це любовдо людей і  своїх підлеглих. На перших мною організованих зборах, я сказав, що державний службовець – це не той, кому служать, а той, хто служить іншим. Якщо ястав на цю посаду, то повинен служити підлеглим ілюдям – нашим глядачам.

Як Вам удалося зробити успішні й прибуткові проекти, монетизувати творчість і отримати фінансовий результат?

Перш за все, вважаю, має бут професіоналізм. Я маю три освіти, одна з яких – адміністративний менеджмент. Наступний важіль – доля хорошого авантюризму. Неаферизму! Бо дуже часто люди плутають ці абсолютно різні поняття. Придумавши якусь ідею, не треба боятися її реалізовувати. Плюс робити не те, що вже є, бо це сьогоднішнє, а те, що буде цікаво завтра. Авантюризм –дивитися дуже сміливо вперед. Третє – це дуже великащоденна праця.

Останнє – це перфекціонізм. Якщо вже щось розпочав, то треба робити до кінця.Наприклад, доведи 100 % до кінця і вже тоді закривай проект на певному етапі. Бо інколи, зробивши 99 % і не зробивши останній  1 %, можна загубити все. Людям буває важко зі мною. Але саме оця перфекціоністська риса і є секретом мого успіху.

Мар’яна ЦИМБАЛЮК

 








ПОШУК ПО ДАТІ