IНТЕРВ'Ю СТАТТI КОЛОНКИ САМООСВІТА КОНТАКТИ
MEGA



Якість продукту – запорука успіху

Кожна людина мріє про затишок в оселі та охайний вигляд двору біля неї. Але сьогодні буває нелегко визначитися із запропонованими послугами та товарами, їх ціною і якістю. Професійними підказками та історією свого успіху з журналом «МЕГА» поділився Володимир Козира – директор ТОВ «ГАРАНТПЛЮСБУД».



ОЛЕКСАНДР КУЗИК, ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР « ELECTROLUX»:

«Власним виробництвом підтверджуємо, що Україна здатна виробляти якісні технологічні продукти».

Понад 40% пральних машин, вироблених на заводі в Івано-Франківську, компанія сьогодні реалізовує в Україні. 35% івано-франківської техніки йде в Польщу, Чехію і Угорщину, та близько 5% – у Францію, Італію і країни Скандинавії. Про якість та досягнення Івано-Франківського заводу «Electrolux» розповідає генеральний директор Олександр Кузик.

Олександр Грабовський, засновник бренду «Star face family»:

«Розвиток  галузі моди і фешн-індустрії області це напрямок нашої роботи».

ОЛЕКСАНДР КУЗИК, генеральний директор « Electrolux»:

«Власним виробництвом підтверджуємо, що Україна здатна виробляти якісні технологічні продукти».

Понад 40% пральних машин, вироблених на заводі в Івано-Франківську, компанія сьогодні реалізовує в Україні. 35% івано-франківської техніки йде в Польщу, Чехію і Угорщину, та близько 5% – у Францію, Італію і країни Скандинавії. Про якість та досягнення Івано-Франківського заводу «Electrolux» розповідає генеральний директор Олександр Кузик.

У горах, як удома. Нерухомість у Карпатах. Тенденції будівельного ринку.

Все більше українців замість життя в мегаполісі надають перевагу спокійним та затишним містечкам. Серед тих, хто пропонує сучасне комфортне житло в курортному куточку і девелоперська компанія «ПОЛЯРИС». Їхній житловий комплекс під назвою «Крайобраз» розташований у карпатському містечку Яремче.  Про тенденції в нерухомості, попит на будівельному ринку, привабливість та переваги житла в кліматичному курорті Прикарпаття розповіла СEO компанії Оксана Ціхоцька.



Чому класичний податок на прибуток треба змінити

Інколи здається, що ми нарешті знайшли щось правильне, фундаментальне, що простоїть віки.

Однак це лише питання лише часу, коли еволюція змете наші звички невблаганним поступом розвитку.

Це стосується й нинішньої податкової системи, яка є відлунням індустріальної парадигми економічного розвитку 20 століття.

У її центрі стоять корпоративні податки: ПДВ, який ґрунтується на парадигмі послідовної передачі матеріального об'єкта для подальшої обробки наступному ланцюжку, і податок на прибуток, що ґрунтується на уявленні про можливість коректного встановлення прибутковості кожного підприємницького суб'єкта.

Розглянемо у цій статті останній податок.

Податок на прибуток виник тоді, коли бізнес переважно обмежувався національними кордонами. Зараз же прив'язка бізнесу до конкретної країни є доволі умовною. Розробка продукту може знаходитися в одній країні, виробництво — в іншій, центр дистрибуції — в третій, розрахунки — в четвертій.

Глобальна компанія, яка формує таку ж глобальну фінансову звітність, обиратиме для відображення прибутку ту юрисдикцію, де його оподаткування буде найнижчим. На фоні українських офшорних скандалів ми не хочемо визнати, що найбільші компанії світу діють саме у такому форматі.

Хтось заперечить: але ж українські компанії не настільки глобальні, вони мають прибуток тут, в Україні. Тож доцільно поставити наступне питання: а що стимулює компанії демонструвати свою прибутковість?

Цим стимулом є орієнтація на загальну вартість бізнесу. Підприємство згодне сплатити податок на прибуток, аби офіційно відобразити власний прибуток, бо він становитиме інтерес для інвесторів та потенційних покупців бізнесу.

Ця модель добре працює, якщо продаж бізнесу чи його часток є повсякденним явищем, існує розвинутий фондовий ринок, акціонерна форма власності домінує.

Наша ж модель оподаткування прибутку — це копіювання елемента, що більш-менш працює у розвинутих країнах в сукупності з іншими елементами, в наші умови, де ці елементи відсутні.

Внутрішня логіка податку на прибуток ідеально вписується в корупційну модель роботи Державної фіскальної служби. Розглянемо спрощений приклад.

Є доходи на рівні 110, є витрати на рівні 100, тож є прибуток на рівні 10, що підлягає оподаткуванню. Що буде, коли податкова не визнає 10% витрат, визнавши ці операції нібито фіктивними? Прибуток до оподаткування зросте удвічі.

Відносно невеликі дії зумовлюють нелінійні донарахування податку. Наявність такого інструменту в руках податківців — давно відомий факт, тож підприємства звикли платити певні суми зборів без врахування того, є прибуток чи нема.

Міністерство фінансів побоюється, що докорінна зміна поглядів щодо податку на прибуток, який діє в Україні, призведе до значних недонадходжень, адже зараз вдається збирати 40-50 млрд грн на рік. Проте ці загрози переоцінені.

По-перше, вся сума зборів податку на прибуток становить менше 2% ВВП, а завдання зменшення перерозподілу ВВП через податковий тиск все ще актуальне.

По-друге, збори податку значно поступаються ЄСВ, ПДВ, податку з доходів фізичних осіб, тобто податок на прибуток не є ключовим.

По-третє, виконання плану зборів відбувається в ручному режимі. Фактично ми боїмося втратити найфіскальніший податок, який на практиці має небагато спільного з оподаткуванням реальних результатів діяльності бізнесу.

Чи є альтернатива морально застарілому і корупційному в українських умовах податку на прибуток? Досвід інших країн вказує, що в Україні база оподаткування повинна бути максимально простою у визначенні, а податківець мусить бути позбавлений права впливати на визначення цієї бази.

Відповідно, варто замислитися над тим, аби змінити сам об'єкт оподаткування, переорієнтувавши його на виплату дивідендів чи прирівнені до неї операції.

Переваги такого підходу такі.

1. З точки зору оподаткування прибутку Україна стає привабливою зоною на карті світу, якими в Європі є, наприклад, Кіпр, Ірландія чи Естонія.

2. Бізнесу стає цікаво відобразити весь прибуток, з якого не треба сплачувати податок, адже це робить сам бізнес ліквіднішим і мобільнішим для потенційного продажу, кредитування та залучення інвестицій.

3. Змінюються відносини "платник податків — податкова", в яких фіскальна служба втрачає можливість трактувати господарську діяльність.

Чи може таке реформування призвести до втрат бюджету? Так, оскільки майже весь податок на прибуток, що збирається зараз, є легалізованим хабаром за право працювати. Скажете завтра податківцям, що збір податку на прибуток повинен становити 25 млрд — вони назбирають 25 млрд, скажете 100 — назбирають 100.

Повторюся: втрати бюджету від такої реформи некритичні і вкладаються в логіку скорочення податкового навантаження. Якщо ж ітиметься про ребалансування доходів бюджету без скорочення обсягу зборів, то набагато доцільніше скористатися логікою: якщо ми не можемо зафіксувати істинний розмір прибутків, то давайте візьмемо за базу те, куди ці прибутки витрачаються.

Яхти, земельні ділянки, нерухомість є тими об'єктами, щодо яких простіше визначити коректну базу оподаткування і куди спрямовуються надприбутки.

Навряд чи це сподобається чиновникам та бізнесменам, які будували свою діяльність навколо перерозподілу бюджетних потоків, адже їх власність не потребує високих витрат на справляння податків. Тож саме податки з власності є так званим компенсатором, який за потреби може збалансувати бюджет.

Класичний податок на прибуток не відповідає вимогам часу в усьому світі. В Україні ж ситуація погіршується через корупційну сутність формування зборів. Вирішити цю дилему може застосування податку на виведення капіталу чи розподіл прибутку, а резервом щодо балансування бюджету є податки з власності.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "MEGA" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

джерело: http://www.epravda.com.ua/










ПОШУК ПО ДАТІ